У ніч на 30 червня 2009 року п’ятеро українських націоналістів здійснили резонансну національно-захисну акцію – розпочали демонтаж монумента відомому міжнародному злочинцеві, будівничому імперської тюрми народів – СРСР.

Основоположникові найкривавішого в історії людства російського більшовицького режиму (до речі, прирівняного і європарламентом, і ОБСЄ до німецького націонал-соціалізму) Леніну, що знаходиться у центрі Києва. В акції взяли участь перший заступник Голови Центрального Проводу Всеукраїнської організації “Тризуб” ім. С.Бандери Андрій Тарасенко, провідний член Конгресу українських націоналістів Микола Коханівський, та члени “Тризуба” – Олександр Задорожний, Іван Срібний, Богдан Франт. Відповідальність за цю націоналістичну дію взяв на себе “Тризуб” ім. С.Бандери. Саме ця всеукраїнська молодіжна організація була тією “незареєстрованою праворадикальною організацією”, про яку так боялися (і бояться) згадувати наші “незалежні” засоби масової інформації. Характерно, що антикомуністична акція молодих бандерівців була присвячена до 68-ї річниці проголошення „Акту відновлення Самостійної Української держави” та 102-й річниці з дня народження Романа Шухевича. Крім того, вона прямо стосується виконання указу Президента України №250/2007 від 28 березня 2007 року “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-33 років в Україні”. Справді, як писав Олег Ольжич: “…лаврами діл, а не слова вінчає велика пора”.

І сама акція, і наступний арешт націоналістів викликали неабияку реакцію в громади, політикумі та ЗМІ. Насамперед вона виявила велику підтримку суті і методів націоналістичної боротьби з боку абсолютної більшості україномислячого суспільства. Націозахисну дію тризубівців із захопленням, публічно підтримали багато націоналістичних та частина націонал-демократичних партій та об’єднань України, низка відомих громадських діячів (передусім колишні дисиденти), окремі народні депутати (з групи “За Україну”), рядові громадяни та ін.

З іншого боку, ця подія не лише підтвердила виразну антиукраїнську та антидержавну спрямованість політичного мислення так званих “лівих”, реваншистських сил – КПУ чи ПСПУ, а й дивну національну неспроможність значної частини партій та блоків, що позиціонують себе як начебто патріотичні. Наприклад, дивує двозначність заяви партії “Наша Україна” та обурення з боку деяких із “любих друзів” Президента. Жодних коментарів з приводу арешту хлопців не дав БЮТ, лідерка якого – прем’єр Юлія Тимошенко – прямо відповідальна (як голова уряду) за виконання низки указів Президента, де йдеться про демонтаж пам'ятників та пам'ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932 – 1933 років в Україні та політичних репресій. На жаль, ці укази чомусь змушені виконувати на громадських засадах лише національно свідомі українці, без урядової підтримки. Усе це потворні ознаки браку чіткого національно зорієнтованого політичного мислення, браку національної ідеї на світоглядному рівні. Чи можуть такі люди бути державними діячами України?

Цілком прогнозованим стало активне паплюження чину тризубівців (як “вандальського” та “злочинного”) з боку соцпартії та персонально з боку її лідера – одіозного Олександра Мороза. Однак, що повинні тепер відчувати ті “патентовані патріоти” (І.Франко) з числа ліберальних демократів, які кілька років тому надривали голос, захищаючи СПУ (мовляв, “соціалісти вже не такі!”) як своїх однодумців та звинувачуючи націоналістів начебто у несправедливій критиці українофобства червоних. Правда, сьогодні вже не кричать, але що зроблять ці задурманені космополітизмом завтра?

Феномен націоналістичної дії, оприсутненої у Києві, спонукає до низки прикрих питань, спрямованих передусім до влади та політикуму. Найголовніше з них наступне. Чому в Україні ще й досі наявні численні пам’ятки вождям та функціонерам окупаційного комуністичного режиму? Чи можна, припустимо, уявити собі наявність у Тель-Авіві пам’ятника катам єврейського народу Адольфу Гітлерові чи Генріху Гімлерові, або у Варшаві – пам’ятника цареві Миколі І? Ні, не можна, бо Ізраїль та Польща – національні держави. А Україна? Ото ж бо. Тому пам’ятники катам українського народу вперто оголошуються історичною цінністю, а їх добровільних руйнівників звинувачують у хуліганстві.

Але найголовніше значення символічного акту руйнації комуністичного ідола, здійснене членами ВО “Тризуб” ім. С.Бандери, полягає не тільки в тому, що знайшлася справді націоналістична організація, яка уже вкотре (!) показала приклад нормальної, відповідальної і класичної націоналістичної дії, не тільки в тому, що усунення різноманітних знаків антиукраїнського російсько-радянського режиму є природним і необхідним для незалежної країни, для формування нормальної національної свідомості майбутніх поколінь, а й у державотворчому плані: в такий спосіб ще раз оголилась найголовніша проблема пострадянської України – потреба здобуття Української Соборної Самостійної Держави, національної держави українців, тієї шевченківської “хати”, де українці нарешті стануть повноправними господарями своєї долі на своїй власній землі. А доки цього не сталося, нам усім залишається за прикладом Франкових каменярів здійснювати національну революцію – “лупати скалу” бездержавності. Також і в образі кам’яного Леніна.

Слава Україні! Героям слава!

 3.07.2009р.

Олег Баган, Петро Іванишин,
Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова

Думки читачів

Немає коментарів. Ваш коментар буде першим.

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*