Політичним державотворчим чином історичного значення в боротьбі за державність в XX ст. був Акт 30 червня 1941 року про відновлення Української держави.

ОУН не чекала на ласку нового окупанта, ми брали життя в свої руки і творили його, творили українську державну владу.

 І хоч німецький наїзник потоптав цей Акт волі українського народу до вільного життя у власній державі, однак він спричинився до виявлення волі народу до боротьби за свою державність.

Поринаючи думками до тих знаменних днів сподівань і надій, хочемо зупинитися на деяких аспектах того Акту і його наслідків для активізації розвитку державної думки серед народу. В перших днях липня 1941 року ми отримали організаційним зв'язком текст Акту, який був написаний на звичайній ручній друкарці. Був це відпис оригіналу Акту, згідно з яким ми проголошували на велелюдних вічах відродження Української держави. Коли сьогодні порівнюємо Акт 30 червня 1941 року, за яким ми проголошували відновлення Української держави, з тим, яким нам закидають очі наші недруги, то дійсно є між ними різниця. В оригіналі Акту, який нам розіслала Організація, не було точки "З" про співпрацю з гітлерівською Німеччиною. Ось текст Акту, який був складений тільки в трьох примірниках і який намагаються використати вороги української державності. Розгляньмо, отже, це питання. Треба думати, що впровадження пункту про співпрацю відновленої Української держави з нацистською тоді Німеччиною було зумовлено політичною ситуацією і суто з тактичних причин. Була це ціна, яку платили й інші народи Європи. Адже союзниками Німеччини були тоді Італія, Румунія, Булгарія, Словаччина..., а військову поміч Гітлеру надали поконані французи і нейтральна Іспанія, висилаючи "добровольчі" дивізії. А найбільшу допомогу Гітлерові надавала тоді до самого 22 червня власне Москва, про що промовчують апологети "мудрої" політики Сталіна. (Не забуваймо також, що творцями Мюнхенської угоди 1938 року були й інші європейські держави). 1941 року США ще не брали участі у війні проти Німеччини. Отже, з точки зору тодішньої політично-воєнної ситуації в світі, введення отого додаткового пункту про співпрацю з Німеччиною для зовнішнього вжитку було виправдане і суто декларативне. Тим більше, що було попереджене вимогою визнання Української держави. Було це відважне і рішуче поставлене питання перед Рейхом. Пам'ятаймо, що то був червень 1941 року, коли Москва дипломатичними шляхами шукала можливостей замиритись (нашим коштом), з Гітлером, про що також замовчують московські агітатори. А для нас той пункт був лише дипломатично-тактичним ходом для потреби хвилі, який для ОУН і народу властиво не існував. Треба вважати, що введення пункту про співпрацю з Рейхом було зроблено також на вимогу інших політичних сил з поза ОУН, до яких ОУН звернулася з пропозицією взяти участь у формуванні Державного Правління. А який був тоді інший вихід? Виповісти Німеччині відкриту війну? Це означало б національну трагедію, було б національним самогубством і переходом на сторону Москви.

А подивімося, як тоді робили інші поневолені нацистами народи Європи, от хоч би наші сусіди поляки.

Зазнавши від союзу Сталін-Гітлер поразки в 1939 році, поляки відразу почали творити підпільні політично-військові сили (і то на нашій землі, в Галичині), але шукали також дипломатичними шляхами інших політичних можливостей вижити.

Вже 24 липня 1940 року група високопоставлених державних мужів Речі Посполитої звернулася з Меморандумом до МЗС Рейху через німецьку амбасаду в Ліссабоні (Португалія) з пропозицією про співпрацю. В Меморандумі вони писали між іншим: "по упадкові Франції ситуація в Європі змінилася, конечна є відбудова Європи на базі актуальної політичної ситуації. Для цієї цілі належить переконати поляків до німецької окупації і створити польський уряд, який буде співпрацювати з німецькими властями". Порівнявши Меморандум з Актом 30 червня, належить ствердити, що останній був в тодішній ситуації виразом політичної мудрості і прагматизму. Хоча польський Меморандум був, треба думати, спробою пошуку можливостей зберегти національну субстанцію в той грізний час.
На польський Меморандум німці не відповіли, наклали резолюцію: "спроби зближення залишити без відповіді". А на Акт 30 червня відповіли вимогою відкликання його і арештами. Це ще раз утвердило нас у нашій правоті, що Акт 30 червня був слушним. Тому власне вороги української державності так нападають на нього, спотворюючи його зміст і промовчуючи про оригінал Акту. Перефразуючи Жан-Бенуа-Шерера, московським і всім іншим наклепникам відповідаємо: ми змагались скинути з себе ярмо, і цього не хотіли і не хочуть нам простити окупанти, – ані німецькі нацисти, ані московські комуністи і великодержавники.
Для нас важливим є те, що скрізь, де було проголошено відновлення Української держави і створено українську державну владу, хоч вона проіснувала всього кілька місяців, відродилась незламна воля народу бути господарем на власній землі. Отже, Акт 30 червня 1941 року був знаменним ланцюгом боротьби за Українську державу, що правно здійснилось 24 серпня 1991 року проголошенням НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.

Ось чому 65 річницю Акту 30 червня належить гідно підготувати і відзначити на державному і всенаціональному рівні. І сказати народові і світові ПРАВДУ! Це наш святий обов'язок.

Степан Семенюк, Польща

Думки читачів

Немає коментарів. Ваш коментар буде першим.

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*