10 березня минуло 64 роки від того дня, як у Львові закінчився псевдособор 1946 року, згідно з рішенням якого в СРСР була ліквідована Українська греко-католицька Церква. Документи однозначно свідчать, що Львівський «собор» 1946 року був псевдоцерковним зібранням.

За інформацією Інституту історії Церкви УКУ, перед початком ІІ Світової війни Українська Греко-Католицька Церква налічувала 2387 парафій з 3,6 млн. вірних, мала 2352 єпархіальних священики, 31 чоловічий і 121 жіночий монастирі та чернечі доми. Під опікою Церкви діяли Богословська академія і 3 духовні семінарії, де навчалося 480 студентів. Про це повідомили в Департаменті інформації УГКЦ

Як повідомив директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету о. Андрій Михалейко, переконливим свідчення того, що собор 1946 року проводився спільними зусиллями парткерівництва, державних структур та органів держбезпеки у співпраці з Руською Православною Церквою, є документи, віднайдені дослідниками історії Церкви у фондах Державного галузевого архіву СБУ та Центрального державного архіву громадських організацій України.

Один із таких документів – телеграма №82 Народного Комісара Держбезпеки СРСР тов. Меркулова до Наркома Держбезпеки УРСР тов. Савченка від 25 січня 1946 року, що містила чітку інструкцію з проведення собору у Львові (див. у додатку): "Повідомляємо, що дозвіл на проведення собору греко-католицької церкви у м. Львові отримано. У зв’язку з цим у розпорядження Раднаркому УРСР наркомом фінансів Союзу буде переведено 400 тис. рублів для передачі їх через агента "Птіцина" ініціативній групі".

"…З метою успішного проведення собору введіть до складу делегатів не менш як 60-70% агентури. Забезпечте також достатнім процентом агентури у складі запрошуваних на собор представників мирян з інтелігенції. Завчасно перевірте всіх інших делегатів і гостей, з тим щоб не допустити ворожий і неблагонадійний елемент", – передбачалося далі.

Відомчою інструкцією НКВС наказувалося повести хвилю арештів серед керівництва УГКЦ і "активних уніатів", а за 10-15 днів до собору повідомити через пресу про арешти керівників Церкви і склад їхнього злочину. Також цей документ дає дозвіл на висвячення двох священиків УГКЦ на православних єпископів: "Проти посвячення в єпископи "Іванова" і "Шевчука" заперечень немає". І справді, 24-25 лютого 1946 року у Володимирському соборі м. Києва відбулася хіротонія двох учасників "ініціативної групи" з проведення собору – о. Михайла Мельника і о. Йосипа Пельвецького.

Важливо, що при цьому керівництво НКВД бажало якнайретельніше втаємничити власну причетність до нібито церковного заходу: "Особливо звертаємо вашу увагу на необхідності дотримання умов найсуворішої конспірації щодо нашої участі у підготовці та проведенні собору".

За інформацією Інституту історії Церкви УКУ, перед початком ІІ Світової війни Українська Греко-Католицька Церква налічувала 2387 парафій з 3,6 млн. вірних, мала 2352 єпархіальних священики, 31 чоловічий і 121 жіночий монастирі та чернечі доми. Під опікою Церкви діяли Богословська академія і 3 духовні семінарії, де навчалося 480 студентів.

Згідно з листом, написаним 24 вересня 1949 року першому секретарю ЦК КП(б)У М.Хрущову Головою Ради у справах Руської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР Г.Карповим, за час із березня 1946 року до серпня 1949 року до РПЦ було передано "3001 уніатська приходська церква, 1242 священики, 463 диякони і 1018 псаломників у Закарпатській, Дрогобицькій, Львівській і Станіславській областях".

Захід.нет

Думки читачів

Немає коментарів. Ваш коментар буде першим.

Ім’я*

Текст*

Введіть код, що на зображенні*