Союз українок вже не раз пояснював на конференціях, у пресі (ґаз. «Час», „Буковина»), чому ця жіноча неурядова громадсько-просвітницька організація не святкує 8 Березня, а святкує День Матері. Та дарма. Нас, на жаль, не чують і не хочуть чути перш за все самі жінки. Кажуть, що їм не завадить ще один неробочий день і приємно отримувати подарунки на роботі, дома.

         Отакою мізерною ціною розраховується наша влада в Україні сьогодні, як і колишня в Союзі, з жінками за їхнє ганебне, принизливе становище в державі.
         Так, 8 Березня - Міжнародний жіночий день. Цікаво, ким запроваджений цей день і для чого?
         Німецька політична діячка Клара Цеткін (1857-1933, похована в Москві, на Червоній площі) була освіченою, розумною і мудрою жінкою. Вона добре знала історію і релігію єврейського народу. Тому організована нею II Міжнародна конференція соціалісток у Копенґаґені в 1910 році (випадково чи ні) співпала зі Старозавітнім єврей-ським святом Пурімом.
         Біблійна книга „Естер» повідомляє, як молода, гарна, мудра жінка Естер врятувала свій юдейський народ від загибелі. Вона зуміла стати царицею, і завдяки їй юдеї не тільки не були знищені в тій державі, а навпаки — отримали право повісити свого головного ворога Гамана з десятьма його синами та ще й знищили 75 тисяч своїх ворогів. Після такої перемоги вони зробили собі відпочинок — день гостини, радості та подарунків один одному - свято Пурім (щось подібне до того, що подобається нашим жінкам сьогодні). Ці дні „мають святкувати у кожному поколінні, у кожному роді з їхнім часом». Так розпорядився цар тієї держави, виконуючи волю цариці Естер. Виходить, що ми святкуємо перемогу Естер, вірніше, Пурім. 
         За рішенням Міжнародної конференції соціалісток, 8 Березня стало днем боротьби жінок за свої політичні права, за рівність з чоловіками. 
         То нехай собі політичні діячі чи ді-ячки святкують, захищають права жінок. А до чого тут широкий загал населення України, наші сім’ї, дитячі садочки, школи? 
         Жінки, школярі, діти, родини в Европі, Америці, Канаді нічого не знають про це свято, їхні права захищені їхніми державами, урядами, владою. Такого ажіотажу, як у нас, у цей день ніде в цивілізованому світі нема, і такими незахищеними, упослідженими жінки не почувають себе ніде.
         Хтось скаже, що жінкам добре було в Союзі, бо вони мали роботу. Так, у колгоспах чоловіки керували і механізаторами були, а жінки компенсували відсталість сільськогосподарської техніки і гнули спини на полях з сапами, копачами, косами, серпами в руках. Це відбито в тодішньому фольклорі:
         У колгоспі «8 Марта»
         Уважають женскій труд.
         Жінки сіють, жінки жнуть,
         Мужики учот ведуть.
         А де ще в світі, крім Союзу, можна було побачити жінку на залізниці з кайлом в руках? Це ті, оспівані поетами ніжні жіночі руки прокладали і прокладають шпали і рейки. Не на порожньому ж місці з’являлась така народна творчість:
         Я і лошадь, я і бик,
         Я і баба, і мужик.
         Можливо, святкування 8 Березня додало нашим жінкам більше політичних прав, ніж мають їхні подруги за кордоном?
         - Скільки жінок було в політбюро ЦК КП Союзу?
         - Нуль.
         - Скільки їх було в колишньому уряді?
         - Нуль.
         - Скільки жінок в українському уряді?
         - Нуль.
         - А у верховній раді України?
         - 5 відсотків. Тоді як у парламентах скандинавських держав жінок до 50 відсотків. Зате в Україні серед безробітного населення 80 % жінок. А чи порахував хтось, скільки наших жінок з вищою освітою тиняється по світах у пошуках праці, щоб заробити на прожиток, на навчання дітей, на придбання житла? Закордонні пані, у котрих наймичкують наші жінки, сміються з нашого жіночого дня, що, мовляв, надто мало один тільки день на цілий рік. У цих поважних пань жіночих днів значно більше - 360.
         Що ж це відбувається з нами? Коли ми прозріємо і перестанемо втягувати в це безглуздя своїх дітей, онуків - нові покоління нової держави?
         8 Березня як свято ніяк не пов’язане ні з нашою історією, ні з релігією, ні з культурою. Воно нам чуже, привезене, нав’язане. Наші пращури про нього нічого не знали. Правда, коли когось дуже за щось били, то в народі казали: „Били, як того Гамана». Але ж ніхто не міг подумати, що побиття якогось Гамана стане всенародним жіночим святом. Якщо правду сказати, то воно не стільки свято, скільки зайвий привід чергової випивки для чоловіків, котрих обслуговують жінки. У кращому випадку може перепасти квіточка дружині від п’яного чоловіка.
         Пора нам схаменутись і припинити, нарешті, робити те, що не підносить нас духовно, не додає нам ні людської, ні національної гідності та щей робить пустішими кишені батьків, діти, яких вчаться в школі.
         Є ж у на День Матері. Святкуймо його! Шануймо матерів, бо без них не буде ні хліборобів, ні поетів, ні депутатів, ні президентів. Піднесімо престиж материнства, жінки-матері, берегині родинного вогнища. Це свято збагатить нашу духовність, додасть людяності.
         Кажуть, що жіноче свято 8 Березня пустило таке глибоке коріння, що його вже неможливо викинути. Не треба нічого викидати, нехай воно буде для політики, для святкуючих Пурім.
         Згадаймо, що запроваджувалось воно в нас зверху, штучно і теж нелегко. Люди протестували, обурювались і не хотіли йти на урочистості, які влаштовувала влада на місцях: „Що за жіноче свято, коли, в марті, як....?». Але партія сказала: „Надо!» - народ відповів: „Єсть!». Важливу роль в усьому цьому відіграла школа.
         Шкода, що нинішня влада в Україні по духу майже нічим не відрізняється від колишньої, атеїстичної, українофобської. Тому так важко в Україні йдуть економічні і духовні перетворення. Скоро зберуться найвищі урядовці зі своїми „жонами» (їхні дружини не поїхали на заробітки за кордон) і покажуть по телебаченню урочистості з нагоди міжнародного жіночого дня.
         Тому Союз українок звертається з проханням до освітян. Шановні освітяни, колєґи, дорогі посестри! Розкажіть учням і їхнім батькам, що це за свято, доведіть, що воно позбавлене здорових народних чи релігійних ритуалів, обрядів. А головне, відмовтесь від отих дратуючих всіх подарунків. Які б вони не були, ці подарунки ніколи не зможуть компенсувати борги бездарних керівників нашої держави вчителям, доведеним до межі виживання.
         Повірте і батькам (ви теж батьки), що вони стомились від шкільних поборів.
         Світ сміється з наших жінок і нашого жіночого дня. Вимагаймо не один, а 360 днів гідного життя в Україні і перш за все — для жінок і дітей.
         А політики нехай собі святкують 8 Березня. 
     
                                                                                                            Олександра Попелюк

                                                                                                                     www.chas.cv.ua