Сьогодні – 90-та річниця вшанування героїв Крут. Крути, Чернігівська область, 29 січня – 90 років тому там, де зараз поле та дерева з кущами, під селом Крути, українська молодь виступила проти 6-тисячного більшовицького війська. Зараз на місці бойових дій насипаний курган, будується цілий меморіальний комплекс. А всі навколишні села знають, як своє ім’я, хто такі герої Крут і за що вони боролись. Іще задовго до самого села рекламні щити з написом «Вшануймо героїв Крут» вказують, що їдемо у правильному напрямку.

Минувши залізницю, ліворуч бачимо курган та пам’ятник героям Крут. Навпроти великий пустий майданчик із робочим вагончиком. Після декількох актів вандалізму тепер на сторожі меморіального комплексу двоє правоохоронців цілодобово. У сільській раді сусіднього села кажуть: складно пригадати такий день, коли б до пам’ятників ніхто не приїхав.

Навіть за радянської влади люди говорили про Крути, тільки між собою і тихо. «Спочатку взагалі поставили такий маленький хрестик, дерев’яний. Збили з чого-небудь. І як оцей хрестик з’явився, тоді люди почали між собою говорити і стали їздити люди, не масово, звичайно», – пригадують у сільраді. Курган – високий земляний насип із хрестом – з’явився тут іще на початку Незалежності. Під ним 27 стовпчиків, де написано про вдячність студентам від кожної області України. Зовсім поряд новий пам’ятник у формі червоної колони, схожої на колони київського університету імені Шевченка. Якщо пройтись далі, можна побачити невелике озеро у формі хреста. Голова Борзнянської районної ради Анатолій Хавило розповідає, що на берегах посаджені кущі калини, і через декілька років, саме в цю пору, вони всі будуть рясніти червоними ягодами. Сам меморіальний комплекс іще не закінчений, пояснює Анатолій Хавило. Тут мають бути два ряди старих вагонів, в яких організують музей. Виявилось, що знайти сьогодні вагони тих часів досить складно. Із кожним роком пам’ятне місце доповнюється якоюсь новою деталлю, от тільки погода 29 січня завжди залишається незмінною, каже Анатолій Хавило. «І кожного року оце ось така погода.

До сьогоднішнього дня ви подивіться, яка погода була: тепло, ні вітру, ні снігу. Наче символ якийсь – 29 січня завжди мете сніг». Із близько 300 вояків під Крутами, 17 більшовики взяли в полон і розстріляли поряд із місцем бою. Через декілька днів місцеві селяни вночі позабирали тіла хлопців із поля й поховали у сусідньому селі. Іван Костюк розповідає, що його мати також була там і описувала йому ще в дитинстві ті події. «Викопали велику братську могилу, народ сходився, заслали низ полотном, їх поклали, вони були в самій білизні – хто з них одяг познімав, невідомо. Полотном накрили, прикидали землею та поставили два великі хрести. Хрести ті я знаю, бо вони ще довго стояли після війни», – пригадує він. Іван Костюк каже: материна розповідь не збігається з офіційною версією: «Мати казала так – ніякого великого бою тут не було, а тільки стояв більшовицький броньований поїзд і бив по Крутах». Учителька Крутської середньої школи Валентина Сергіївна викладає фізику, але не гірше за будь-якого історика знає перебіг подій під Крутами. На її думку, бій був, і дуже запеклий. Адже загалом 600 вояків майже на цілий день затримали шеститисячну більшовицьку армію. «Один із учасників бою, Ігор Лоський, говорить, що коли був даний наказ юнакам відступати, то поки він дійшов до студентів, то ті вже сприйняли його як наступати і через те кинулись у багнетну атаку», – каже вчителька. У самій школі про Крути знають навіть першокласники. Висить стіннівка, вірші, присвячені воякам, періодично влаштовуються на екскурсії. Меншим дітям, які ще не вивчали на уроках бій під Крутами, вдома про подвиг студентів розповідають батьки. Сьогодні до меморіалу пам’яті героїв Крут приїдуть із різних областей, буде і молебень, і мітинг, а людей не пару десятків, а тисячі. Можливо, справді як владним чинникам, так і ЗМІ треба більше говорити про успіхи українців, про українські перемоги, про здобуття тих чи інших висот – від спортивних до космічних. Тим більше, що реальна історія України та українців досі значною мірою залишається Terra Incognita для них самих же, і особливо – історія успіхів українців, зазвичай привласнена тими державами, в межах яких перебувала та чи інша частина українських земель. Hалежить віддати шану тим, хто зробив можливим усі ці успіхи дня сьогоднішнього, забезпечив ствердження крок за кроком української нації, саму появу слова «Україна» у світовій політиці – а це сталося завдяки Українській революції. Кияни, скажімо, не мали змоги цього зробити у недавно минулі часи, ще 25–30 років тому, і дізнавалися про сам факт героїчного бою київської молоді під Крутами переважно з розмов на кухнях, які велися з острахом, щоб не дізнався хтось чужий. А дехто дізнавався про ті події з книг Юрія Смолича, наче витриманих у комуністичному дусі, але при тому водночас і таких, що хоч трохи привідчиняли завісу офіційної мовчанки над добою Української революції. Нарешті, щасливці дізнавалися про Крути із привезених з-за кордону спогадів політемігрантів, ясна річ, нелегально. Тільки тепер Україна в особі її громадянського суспільства та владних інституцій може відкрито, чесно, на загальнонаціональному рівні віддати належну шану усім тим, хто в різні часи боровся за свободу України, і тим, хто став жертвами тоталітарних режимів, незалежно від назв і прапорів останніх. В тому числі героям – і жертвам – Крут. Комусь здається, що цієї шани занадто багато, але, можливо, її замало? Адже вперше за півтораста років наддніпрянці зі зброєю в руках, готові на смерть, йшли захищати українську незалежність. Сьогодні, з дистанції років, після всіх драматичних і трагічних подій ХХ століття, це здається самозрозумілим. Проте хтось мусив бути першим і своєю дією довести, що вільна Україна варта того, щоб битися за неї до останньої можливості. У своїх спогадах один із активних діячів Української революції, поручник царської армії, який став генерал-хорунжим армії УНР, – Юрко Тютюнник, – розповідаючи про солдатський мітинг навесні 1917 року, писав: «Прибуло близько семи тисяч. Відкривши віче, я запропонував:

Проте реалізація здібностей і навичок молодого покоління повинна передусім проходити в самій Україні. Завдання політиків – докласти зусиль для створення гідних умов для самореалізації української молоді. А ще можна зауважити, що не може бути такого «плюралізму» в державі, коли на відстані двох кілометрів стоятимуть меморіал Героям Крут (який має будуватися) і пам’ятник Леніну на перетині Хрещатика і бульвару Шевченка. Адже, як виявляється, в українській столиці мають бути демонтовані всі пам’ятники Леніну, крім одного, – того, що стоїть у центрі міста. Тим часом це пам’ятник тому, хто послав на Київ загони Муравйова, давши їм наказ знищувати всіх, хто опирається більшовицькій агресії. Це певний символ, причому вельми значущий. А символ такого ґатунку – це не лише спогад про минуле, а й дороговказ у майбутнє. Не випадковим за радянських часів було гасло: «Жити за Леніним!» – тобто згідно з директивами політика, котрий напучував молодь, що моральним є все, що слугує справі компартії. Тим часом у цивілізованому демократичному суспільстві, ствердитися у статусі якого прагне Україна, живуть за законами і приписами доброчесності.

www.radiosvoboda.org