30 листопада в Культурному Центрі Києво-Могилянської Академії відбулись Надзвичайні Збори українських діячів культури «Україна – зона культурного лиха». У Зборах взяли участь понад 600 представників з усієї України.

Серед учасників багато відомих прізвищ: це ініціатори зборів архітектор Георгій Духовичний та письменники брати Віталій і Дмитро Капранови, а також багато інших: діячі кінематографу брати Юрій та Михайло Іллєнко, критик Вадим Скуратівський, письменник Максим Стріха, композитор Олександр Щецинський, галерист Євген Карась, художник і письменник Лесь Подерв'янський, кінорежисер Олесь Санін, поетеса Анна Багряна, мистецтвознавець Тамара Лі, президент Української Асоціації видавців Олександр Афонін тощо.

Збори засвідчили, що діячів культури дійсно «дістали». Було озвучено багато прикладів нищення різних об’єктів культури.

Проте пошук виходу із ситуації виявився складним завданням. Більшість митців розповідали про факти нищення різних «ділянок» культури, але зупинялись на фразі «давайте же щось робити…». Більшості митців не вистачало системного бачення ситуації. Тому вони одночасно лаяли існуючу державну систему і звертались до неї з проханням «щось зробити…».

Ось і лунали час від часу дивні пропозиції – то вимога до Президента оголосити надзвичайний стан, ввести пряме президентське правління і в цей час поміняти основних чиновників. То призначити Юрія Іллєнка міністром культури, а Леся Танюка – гуманітарним віце-прем’єром. Схоже, що ті, хто давав такі пропозиції, не розуміли елементарної речі – якщо в існуючу систему «вставити» яких завгодно людей, то система або їх зламає, або «вичавить», або примусить діяти проти власної волі за існуючими шаблонами системи.

Треба міняти саму систему. Цю думку, висловлену із зала від вільного мікрофону, значна кількість митців просто не почула.

Ясна річ, що митці не повинні займатись боротьбою – вони повинні творити мистецтво. А питанням боротьби з наступом «бидлоти» повинні займатись «менеджери культури» чи «організатори культурного процесу» чи як їх там назвати. Коли митці замість того, щоб писати, малювати, ставити, знімати тощо починають намагатись виконувати функції «бійців», «кшатріїв», «державних діячів» - то ми втрачаємо митців, натомість отримуємо посередніх, або взагалі некомпетентних «державників».

І все ж такі позитив від цих зборів є. Якщо йде системний наступ на культуру, то й протистояти йому треба також системно. Проведення зборів – це початок самоорганізації українських митців. А значить є надія на появу системності в їх діях.

observer.sd.org.ua