Я рішучий неприхильник того, що останнім часом історики різних орієнтацій та засоби масової комунікації применшують значення Жовтневої революції, перетворюють її на предмет легковажних фейлетонів. Насправді треба зрозуміти, що це за явище. І відповідним чином зрозуміти, як ми маємо ставитися до цього явища, зокрема в Україні. У зв'язку з цим треба зрозуміти одну таку річ. Звичайно, так звану Жовтневу революцію можна переназвати так званим «жовтневим переворотом», і твердити, що її влаштувала жменька змовників-більшовиків незрозумілої національності. Але від того не поменшає неймовірно страшного резонансу від цієї події, починаючи десь з початку 1918 року і аж до середини 1920-х років.

Це насправді був нуклеарний вибух у світовій історії! Передовсім, у цій самій революції ми вбачаємо особливий, так званий есхатологічний план: перемінити буквально всю речовину світової історії, змінити в ній рішуче все - від полюса до полюса. Тобто, ця революція виступає як абсолютна альтернатива всієї суми попередньої цивілізації.

А тепер давайте подумаємо, чим була ось ця сама попередня цивілізація?

З одного боку, звичайно, вона нібито закінчилась страшною подією, яка називається Першою світовою війною, з іншого - у великому історичному часі попередній світ впродовж не просто століть, а тисячоліть, акумулював ту чи ту свободу в різних її формах - від античної демократії, християнства, від інтенсивного місцевого життя доби Середньовіччя, Ренесансу аж до великої політичної свободи другої половини 19 століття, результату власне Французької революції. І ось раптом оця сама революція, яка мала місце восени 1917-го, рішуче заперечує оцю саму свободу, оголошує її продуктом якоїсь буржуазної інтриги, обіцяючи, що в майбутньому вона, після сеансу всеохопного насильства, подарує людству абсолютну, справжню, автентичну свободу, «свободу без кінця і краю». Жовтнева революція буквально з перших своїх жестів заперечує... цю свободу.

Чим це мало закінчитися, це дуже своєрідне, навіть парадоксальне поєднання есхатологічних намірів революції і заперечення свободи? Воно мало закінчитися її, цієї революції, несвободою, привнесеною у світ. Де ж ця революція мала взяти цю несвободу конкретно? Зрозуміло, що з попередньої російської історії, починаючи від останніх представників династії Калит, перших Романових Московської доби, і закінчуючи імператорським періодом цих самих Романових так званої Петербурзької доби. Тобто, все це мало закінчитися поновленням традиційної російської несвободи, тільки у зв'язку з новими масовими і технологічними параметрами цивілізації. Це мало закінчитися несвободою ще більшою. Насправді все скінчилося катастрофою, внаслідок якої цей світ перетворився на величезний розстрільний полігон, на велетенське кладовище від Тихого океану аж до Атлантики.

Тоді постає питання: що ж то таке - ця революція? З одного боку, це обіцянка абсолютно змінити весь хід світової історії, з іншого, внаслідок несвободи, імплікованої в Жовтневу революцію, це все мало закінчитися цією самою суперкатастрофою. Тому в якомусь розумінні Жовтнева революція - це всім нам урок. Щоб іншим разом, входячи в історію з будь-якого боку, з будь-яких напрямів і будь-якими намірами, ми разом з тим обов'язково не забували про свободу. Якщо відступимо від неї на півміліметра - все скінчиться величезною бідою.

Бідою, яка з особливою силою впала на Україну. Йдеться не просто про похід Муравйова 1918 року на Київ, про пізніший червоноармійський похід Москви на Україну, не просто про 20-ті роки, навіть не про страшну катастрофу початку 30-х... Україна була силоміць запечатана в оцю неймовірну несвободу, привнесену Жовтневою революцією. Так що, з одного боку, це подія, яка обіцяла волю, з іншого - це катастрофа в найстрашнішому, кладовищенському розумінні. Це сотні мільйонів людей, позбавлених життя. Це вічний урок і людству, і Україні, і самій Росії: щоб шанувалися перед обличчям історії.

І нарешті треба дійти до того, що робиться в сучасній Україні. Які б не були недоладності довкола її порівняно молодої, ще зовсім незрілої демократії, не можна відмовлятися від інститутів цієї самої демократії. І не можна, з іншого боку, спокійно дивитися на дії тоталітарних сил в нашій країні. Ми ще маємо партії, угрупування, які дуже відверто орієнтуються на несвободу. Йдеться як про Комуністичну партію України, так і про деякі аспекти політичної поведінки представників «Свободи».

Нарешті, ця сама несвобода живе чи не в кожному з нас. Принаймні всі українські політики схильні до якихось авторитарних, деспотичних жестів, запозичених з недавнього минулого, запозичених з тої революції, яка поставила тільки на одне - на адміністративно-терористичний удар.

Вадим Скуратівський

www.zaxid.net