|
Новий мер зумів за рік більш, ніж подвоїти доходну частину бюджету Києва, - це не втомлюються повторювати різного калібру заступники, служники і попихачі Леоніда Черновецького. Отже, слід розуміти, гроші у мерії є. Але насправді їх немає, їх не вистачає, констатував 10 жовтня голова Комісії Київради з питань культури та інформаційної політики Олександр Прогнімак. Немає на перейменування столичних вулиць і площ та витрати, пов'язані із цим - на заміну табличок, адрес у паспортах громадян, юридичних документів фірм тощо.
І взагалі, Прогнімак (фракція Партії регіонів) заявив, що "комісія не проти пропозицій назв нових вулиць, які ще не мають імені, однак перейменовувати старі ми вважаємо недоцільним".
Отож у столиці незалежної України і далі будуть вулиці:
Січневого повстання – на честь тих, хто боровся зі зброєю в руках за знищення незалежної України і демократії як такої;
Артема – на честь знаного сепаратиста та україножера, що виділявся цими якостями навіть серед більшовиків, творця сумнозвісної "Донецько-криворізької республіки";
Комуністична – на честь ідеології, в ім'я якої в ХХ столітті було замордовано понад 100 мільйонів людей;
Криленка – на честь Генпрокурора СРСР, який громив "ворогів народу" і вимагав для них "вищої міри соціального захисту", аж поки і сам не склав голову під "суворий меч диктатури пролетаріату";
Чапаєва – на честь неіснуючого в реальності персонажа. Насправді прізвище червоного комдива було Чепаєв, він був за трудящих, але проти комісарів, а Чапаєв – це персонаж однойменного художнього фільму…;
Якіра – на честь червоного полководця, котрий особливими подвигами на війні не уславився, зате вміло забезпечував порядок під час Голодомору;
Полупанова – на честь командира червоного бронепотягу, який влучним пострілом серйозно пошкодив Лаврську дзвіницю;
Крейсера "Аврора" - корабля, котрий зробив лише один холостий, проте найбільш руйнівний в історії людства постріл;
Чеслава Бєлінського – поляка-робітника, учасника Січневого повстання, на якого сучасні поляки дивляться як на зрадника свого народу;
Горького – пролетарського письменника, котрий на схилку літ оспівав ҐУЛАҐ, Біломорканал, "перековування" різноманітних "елементів" силами ОҐПУ, а на додачу заперечив сам факт існування української мови;
І багато-багато подібних до цих - скажімо, загалом у Києві та селищах, які входять у міські межі, аж сім топонімів на честь Леніна та різних членів сім'ї Ульянових, і всі вони, таким чином, залишаються недоторканими. Плюс залишаються площі – такі, як імені "Красної Пресні" чи Ленінградської (міста такого, нагадаємо, давно вже немає на карті світу, а площа у Києві – є).
Відповідно у Києві не буде вулиць і площ:
Гетьмана Івана Мазепи, якого сучасники називали "благородним князем", між іншим, одного з творців сучасної української літературної мови;
Січових стрільців, котрі воювали за незалежність України;
Олексія Береста, котрий організував встановлення прапору Перемоги над Рейхстагом, і доставив на дах не лише цей прапор, а й одного із офіційно призначених "прапороносців", сержанта НКВД Кантарію;
Кінорежисера і актора Сергія Бондарчука;
Теоретика української державності В'ячеслава Липинського, одного з авторів концепції політичної нації;
Івана Огієнка, філолога, державного і церковного діяча;
Валерія Марченка, незламного правозахисника, засудженого не лише за український, а і азербайджанський "буржуазний націоналізм";
Володимира Антоновича, визначного історика, вихователя цілої плеяди вчених-гуманітаріїв, засновника династії істориків Антоновичів;
Алли Горської, художниці-шістдесятниці.
Зрештою, у сучасному Києві не буде вулиці Великої Васильківської, яка тут існувала до більшовиків, бо ще від часів Володимира Великого (у хрещенні – Василя) теперішньою Червоноармійською проходив шлях на заснований цим князем Васильків…
Але хто такий рівноапостольний князь Володимир у порівнянні з депутатом Київради від Партії регіонів Прогнімаком?
І хто такі фахівці з київської топоніміки (Лідія Пономаренко, Сергій Білокінь, Дмитро Малаков, Михайло Кальницький, Максим Стріха та інші) у порівнянні з могуттю столичної бюрократичної машини?
І чого варті їхні аргументи – мовляв, вулицю Січневого повстання доцільно перейменувати на вулицю Мазепи, бо тут збереглися зведені його коштом храми Всіх Святих (над Економічною брамою Лаври) та Святого Феодосія, а вулицю Горького – на вулицю Володимира Антоновича, бо історик жив саме на цій вулиці, і сюди у будинок №40 до нього приходили на засідання "Старої Громади" ледь не всі визначні представники тодішньої української інтелігенції, - хіба то справжні аргументи? Інтелігентщина якась…
Сказано-бо: немає грошей на те, щоб перейменувати вулиці! Є важливіші справи!
Настільки важливіші, що в повідомленні для преси про відмову Комісії Київради перейменувати вулиці вкралася "маленька" неточність – мовляв, було відмовлено у перейменуванні вулиці Максима Горького "в улицу идеолога украинского национализма Михаила Антоновича, воевавшего в годы Великой Отечественной войны в немецкой армии".
Звичайно, сплутати діда з онуком – то не штука для наших дуже й дуже "інтелектуальних" політиків; але звідкіля взяті відомості про Михайла Антоновича?
З обвинувального вироку найсправедливішого на світі совєтського суду? З архівів ҐБ? Так там багато цікавого можна знайти – власноруч написані зізнання Бухаріна, як він підсипав товчене скло у масло –для пролетарських дітей, чи дуже переконливо сформульовані свідчення про "агента ЦРУ" Чорновола-старшого…
Утім, що полемізувати з "проФФФесіоналами"? Краще наведемо для широкої публіки кілька назв праць професора історії Михайла Антоновича: "Йозеф Геррес, вістун німецької єдності", "Князь Репнін, генерал-губернатор Саксонії", "Студії з часів Наливайка", "Матеріали до вербування українців у Прусську армію 18 століття", "Козацьке військо у Смоленській війні"…
Ясна річ, пильне око Київради спрацювало вірно: це розробки ідеології українського націоналізму, що тільки маскуються під науку!
Та годі, бо стає нудно. Навіть не від захланності Київради, а від практичних її наслідків.
Від того, що Київ і надалі залишатиметься не українською, а суто малоросійською столицею. Бо ж, під оглядом культурології, назви вулиць, пам'ятники, меморіальні знаки тощо об'єднуються поняттям "символи".
Такі суспільно значущі символи виступають не лише віхами соціальної пам'яті, а й дороговказами на шляху в майбутнє. Як бачимо, з волі "незаможної" і "чесної" Київради наше і наших дітей майбутнє – на вулиці Комуністичний...
www.pravda.com.ua |
Головна 
Статті 
