Молодий рок-гурт Tav.Mauzer стрімко та неочікувано увірвався до кола кращої білоруської альтернативної музики, перемігши у 2005 році на популярному фестивалі «Басовіща», що у Польщі. Вже через рік «маузери» стали одними з хед-лайнерів «Басовіща-2006». Сьогодні команда більш, ніж відома у себе в Білорусі. 22 вересня 2007 року гурт вперше виступив в Україні, взявши участь у рок-фестивалі «Права быць свабодным», що відбувався в обласному центрі Волині – місті Луцьку. Пропонуємо інтерв’ю з лідером групи, приємним та надзвичайно цікавим співрозмовником Яном «Маузером», який водночас є фронтменом та автором глибоких й не позбавлених сенсу текстів пісень гурту.

– Ми – команда, яка, окрім певної музичної позиції, має позицію громадянську, моральну. Звичайно, що ми виступаємо за свободу. Саме тому з задоволенням вирішили взяти участь у фестивалі. Крім того, найперше ми – музиканти. Тому нам цікава музична експансія у ті міста, де нас ще не чули. А в Україні з виступами ми ще не були. Тому Tav. Mauzer із задоволенням відіграв у Луцьку. Сподіваємось, що український слухач нас запам’ятав, надіємось, що організатори концерту залишились нами задоволені, і що вони нас будуть запрошувати і надалі. Ми досить молода команда. Хочемо займатись музикою все своє життя, прагнемо заробляти цим гроші, не псувати час на щось непотрібне і нецікаве. Тому нам дуже важливо виступати якомога більше. Хочеться подобатись все більшій кількості людей. Не просто заради популярності. А заради внутрішнього самоствердження.

– Я знаю, що багатьом гуртам, лідерам білоруського року справді перешкоджають виступати. Ми зараз так само знаходимось у когорті лідерів білоруського року, але нам поки що не заважають займатись своєю справою. Був тільки один подібний випадок у Вітебську. Ми там мали грати у найбільшому клубі, який вміщає більше тисячі глядачів. Але влада цього міста заборонила нам виступати, аргументуючи своє рішення тим, що у логотипі нашого гурту використовується пістолет. Цілком логічно, що лого відповідає назві гурту, адже там є зображення маузера. Нам сказали, що це пропаганда насилля, ґвалту, тому згоди не може бути. Так і сталось. Виступити нам не вдалось, але натомість ми виступили у меншому за розмірами клубі. На жаль, близько 200 бажаючих на концерт все-таки не потрапили. Перед клубом утворився міні-мітинг. Але нас це абсолютно не розчарувало. Влада не зробила нам гірше. Коли наступного разу поїдемо туди виступати, то дамо своє інше лого, де нема зображення зброї. Такі маленькі хитрощі плануємо зробити задля шанувальників, які чекають на нас у Вітебську. Не знаю, можливо, це спрацює, і на виступ дадуть згоду.

– Все робиться дуже грамотно. Відверто ніхто не перешкоджає, не виставляє спецназівців, які б застосовували силові заходи, щоб музиканти навіть не з’являлись у тому чи іншому клубі. Просто задовго перед концертом до організаторів телефонують і попереджують, що якщо ці хлопці будуть у вас грати, то ваш заклад завтра ліквідують назавжди. І в такому разі організатори відмовляються, пояснюючи своє рішення тим, що під час виступу гурту буде шалений слем, що публіка все поламає, що це принесе більше шкоди, ніж прибутку та задоволення.

Зараз, до слова, дуже важко виступити у Мінську. Закрили найбільший найкращий рок-н-рольний клуб «Арена». Залишились тільки такі собі «мажорні» клуби з канапами і дорогою орендою. Але перешкоджає навіть не це. А ті причини, про які я розповідав. Звичайно, в такій ситуації іноді доводиться щось вигадувати, виходити зі становища. У нас, як у Радянському Союзі початку 80-х. Рок сьогодні заборонений, а вже через рік рок-музика стає дозволеною. От, може, й ми у Білорусі дочекаємось своєї музичної узаконеності.

– Звісно, старше покоління вважає це певним дивацтвом, можливо, формою легкої девіації (авт. сміється). Принаймні камінням ніхто не кидається. А от наші міліціонери – це такі собі переодягнені у форму гопники. Вони, звичайно, не дуже позитивно ставляться, але, як правило, статус змушує ставитись адекватно, не застосовувати силу. До речі, наш семплер працює на «Швидкій допомозі», у нього у вухах раніше були такі цікаві сережки-тунелі. Він якось приїздить у справах в міліцію, а міліціонери, здивовано дивлячись на нього, запитують, що з його вухами. Хлопець відказав, що це такі протези, і міліціонери, як діти, повірили у це. Такий кумедний випадок.

– Знаєш, думаю, наші люди розуміють, що Лукашенко – це зовсім не найкращий вибір, але коли на голосуванні раніше фальсифікували результати, то зараз не треба навіть цього робити, бо результати і так відомі заздалегідь. І тут вже не має значення, як люди проголосували насправді. Можливо, треба домагатись змін шляхом вуличних протестів тощо. Не знаю. Раніше я вірив у це. Зараз маю трохи песимістичний погляд на цю ситуацію. Ніхто не знає, як буде взавтра. Можливо, ми колись станемо зірками і будемо виховувати своєю творчістю нове покоління незалежних, вільних, сміливих людей… Можливо, з часом сформується нова сильна опозиція, нові політичні лідери, здатні протистояти, боротись і, зрештою, перемагати. Хочеться, вірити, що з’явиться справжній харизматичний лідер, провідник, якому повірить білоруський народ і який насправді буде вартий цієї довіри. Дуже сподіваюсь, що так буде. Питання тільки одне – коли це станеться? Наприклад, моя бабуся не любить Лукашенка, але боїться Мілінкевича, вважаючи його майже фашистом. Просто така пропаганда йде згори.

– Я думаю, все було б добре. Важко проводити паралелі між Мілінкевичем та Ющенком. Адже маємо абсолютно різні ситуації у Білорусі та Україні. У нас нема олігархічних кланів, у нас капіталізм нерозвинений. Навпаки у Білорусі процвітає комунізм. У нас існує дві позиції – за і проти. Опозиція, на жаль, слабка. Поміж противників «бацьки» також час від часу стаються непорозуміння, конфлікти. Але якщо Мілінкевич стане президентом, то білоруси житимуть далі, працюватимуть на благо своєї країни. Як би там не було, які б не були шанси, перспективи в цього політика, мене найбільше тішить те, що Міля повернув людське обличчя білоруській опозиції. Мілінкевич є таким собі яскравим представником свого народу. Він такий же толерантний, спокійний, поміркований, як і білоруси. Зрештою, це справжній аристократ, якого глибоко турбують проблеми культурного відродження нашого народу. А це надзвичайно важливо.

– Поп-метал. Раніше критики писали, що ми граємо хард-кор. Але це зовсім не відповідає правді, хард-кор народився з панку. Мені така музика абсолютно не імпонує, тому говорити, що ми грали чи граємо хард-кор було б дуже помилково. Також я не можу назвати наш стиль альтернативним металом. Що таке альтернатива? Альтернатива тут може бути ортодоксальному хеві-металу. Тоді якщо аналізувати це не буде альтернативою як такою. Тобто альтернатива – це дуже широка назва. Та й у межах цієї альтернативної ню-металічної музики існує багато напрямів. Дехто каже, що наша творчість – це психоделічний рок. Не можу так сказати, хоча є певні характерні деталі. Є у нас навіть деякі емо-ознаки, оскільки наш семплер просто фанатіє від емо. Але якщо аналізувати нашу творчість цілісно, то висновок один – поп-метал.

– Мабуть, ні. Може, колись раніше і виникали суперечки, але останнім часом такого взагалі не буває. Зазвичай коли напишу новий текст, відразу відправляю його по асьці гітаристу, щоб він написав музику. Відповідно, гітарист мені пише свою думку про новий текст. Відповідь виглядає приблизно так: «Янка, це просто шедевр!»

– Українські гурти ми знаємо і слухаємо. Останнім часом шаленої популярності в Білорусі набув Океан Ельзи. Мені теж дуже подобається та музика, яку роблять «океани». Раніше досить активно слухав Воплі Відоплясова. З важчої музики подобається Тол. Недавно мені дали послухати Бумбокс. Зінаюсь чесно – чіпляє. Навіть була думка запросити Бумбокс до нас в Могильов. Думаю, колись ця ідея буде втілена в життя.

– Звичайно! Тільки за! Ідея фесту нам близька. Якщо ми тут виступаємо – значить і в своєму житті промовляємо гасло «право бути вільним». На жаль, у Білорусі просто неможливо організувати щось подібне, нинішня ситуація не дозволяє. Тому доводиться робити фести в Польщі або Україні. Чесно кажучи, хочеться, щоб такі концерти частіше проводились в Україні, адже мовного бар’єру між білорусами та українцями практично нема ніякого, на відміну від польської мови, яка є дещо складнішою для розуміння.

Розмову вела Ірина КАЧАН