Результати виборів засвідчили повний провал таких політичних технологій і, здавалося, що більше ніхто не відважиться застосувати їх знову. Але не так сталося, як гадалося.

На цих виборах батьківщиною нових провокацій став Харків. У кінці серпня під час приїзду туди Юлії Тимошенко «несподівано» на вулицях міста з’явилися колони молодих людей, які тримали в руках червоно-чорні прапори, були вдягнуті в камуфляжну форму й вигукували гасла на підтримку Тимошенко. Згодом ці ж люди влаштували смолоскипний похід вулицями міста, який мав би викликати у харків’ян відповідні негативні асоціації. Очевидно, що ніхто із учасників цих заходів навіть не розмовляв українською мовою й не мав жодного відношення до будь-якої націоналістичної організації чи партії.

Про те, що провокації у Харкові готувалися ретельно свідчить і те, що не один харків’янин у ці дні знайшов у своїй поштовій скриньці газету із промовистою назвою - «Харківський націоналіст». Друковане видання складається з восьми сторінок, на яких міститься викривлена інформація про діяльність українського націоналістичного руху, створюється негативний образ галичан, пропагується ксенофобія, вміщено фотографії колишніх лідерів ОУН та відомих сучасних політиків. Мета такої «писанини», як, зрештою, вуличної бутафорії - очевидна: по-перше, скомпрометувати політиків в очах їхнього електорату; по-друге, дискредитувати український націоналізм як ідейний і політичний рух.

Важко сказати чи харківська авантюра досягла своєї мети. Думаю, що не досягла, оскільки подібну провокацію згодом певні політичні сили намагалися вчинити у Києві. Так, несподівано інформаційне агентство УНІАН поширило анонс про те, що в приміщенні одного із найбільших вітчизняних прес-центрів відбудеться прес-конференція «націоналістичних угрупувань України на тему: «Анонс осінніх заходів щодо ліквідації автономії Криму. Буде оголошено про підготовку Маршу на Крим «Крим буде українським або безлюдним». Організатор: Союз Молодих Націоналістів, Учасники: Неореспубліканський Союз (НРС), Радикальний Український Націоналістичний Союз (РУНС), Націонал-Соціалістична Українська Робоча Партія (НСУРП), Львівський союз «Нахтігаль».

Тема прес-конференції та перелік неіснуючих але начебто націоналістичних організацій свідчать, що харківський прецедент став рецидивом. Правда, у Києві псевдонаціоналістам було не так комфортно як у Харкові. На прес-конференцію з’явилися представники відомих у Києві та Україні націоналістичних партій і попередили провокаторів про можливі наслідки їх антизаконних, а по суті антиукраїнських дій, а також розповіли журналістам про справжні цілі режисерів цієї брудної вистави. Зрештою, прес-конференцію фактично було зірвано, оскільки вона перетворилася у висміювання новітніх політиканів.

На цьому історію про «жупел націоналізму» можна було б закінчити, якби не низка запитань, на які, на жаль, ніхто не хоче давати відповіді, а рано чи пізно таки доведеться давати.

Насамперед, чому й до цього часу спецслужби України, МВС, Генеральна прокуратура не зробили нічого, щоб покарати провокаторів 2004 року. Адже так звана «хода УНА Коваленка», що відбулася у 2004 році під гаслами «Бий жидів» та нацистськими привітаннями, це не просто політичне шоу, а виклик суспільству. Де сьогодні організатори й фінансисти цієї провокації? Може вони в одному із списків партій чи блоків, які мають реальні шанси потрапити до парламенту? Якщо це так, то, принаймні люди мають це знати.

Не можна виключати й того, «націоналістична карта» в Україні розігрується зовнішніми силами для дестабілізації ситуації в державі. Скажімо Інтернет видання «Обком» прямо зазначає, що «за досвідом попередніх років можна сміливо стверджувати, що створені вони (провокації) на гроші російських і проросійських політичних провокаторів… Великими фахівцями з організації цих провокацій були і залишаються члени СДПУ(о), які наймали на службу найодіозніших кремлівських політ технологів». Якщо це так, то Служба безпеки України таки даремно їсть свій хліб. У будь-якому випадку такі чи подібні факти слід невідкладно перевіряти й інформувати суспільство про результати перевірок.

У зв’язку з цим, викликають, м’яко кажучи, подив дії керівництва інформаційного агентства УНІАН та бездіяльність СБУ. З одного боку, анонсована псевдонаціоналістами тема прес-конференції мала явно антидержавний характер і це було зрозуміло чільникам агентства, однак вони дозволили її проведення; чи факт оплати такої прес-конференції важливіший за честь країни? А з другого, чому СБУ оперативно не відреагувала на цей антидержавний шабаш?

Насамкінець про політичні наслідки таких провокацій. Попередні вибори, як вже зазначалося, свідчать, що політичний капітал від таких «націоналістичних» технологій практично нульовий. Але зважаючи на те, що організатори провокацій ніяк не втихомиряться, є підстави сподіватися, що відбувається масова «зачистка» України від справжнього українського націоналізму. Якщо це так, то адекватну відповідь мають дати насамперед чинні націоналістичні партії та організації, а також усі, хто вважає, що національна ідея, національна держава, а отже націоналізм, це те, без чого Україна не матиме майбутнього. До речі, це не так уже важко зробити. Треба лише на цих виборах проголосувати за Всеукраїнське об’єднання «Свобода», яке утворить у парламенті фракцію українських націоналістів, а відтак жупелом націоналізму вже ніколи й нікого не можна буде залякати.

Богдан Червак,

провідник Київської міської організації ОУН