Чи профінансує Українська держава помпезне відзначення 300–літнього ювілею своєї найбільшої історичної поразки? Днями Полтавська обласна рада ухвалила звернення до уряду, в якому йдеться про необхідність «визначення постановою Кабінету Міністрів України 300–річчя з дня Полтавської битви ювілейною датою». Пролобіювали таку чолобитну до Кабміну близькі до влади обласного центру депутати облради від Блоку Юлії Тимошенко (нагадаємо, що в «парламентах» Полтави і області найбільше саме представників БЮТ).

Відтак у зверненні спочатку перелічуються заплановані міським оргкомітетом із відзначення 300–річчя Полтавської битви заходи, серед яких — упорядкування території заповідника, реставрація пов’язаних із баталією 1709 року пам’ятників та споруд і навіть створення нових, зокрема, Арки єдності та примирення. А потім тим же таки урядовцям нагадують про «підготовлені й передані документи для отримання державної субвенції в 2008 році».

Отже, запитувати в головного «гуманітарія» Кабміну Дмитра Табачника, чи буде 2009 рік для Полтавської битви ювілейним, ніхто не збирається, — це зрозуміло без будь–яких тлумачів. Для міської та обласної представницької влади набагато важливіше, щоб офіційне визнання ювілею на урядовому рівні додало їм коштів на реалізацію перед’ювілейних заходів, у тому числі й через державні субвенції. Однак чи доречно виділяти кошти з державної казни на відзначення круглої дати битви, яка стала для України катастрофою, чи не найбільшою історичною поразкою і «відсунула» здобуття нею державності майже на три століття?

Розуміючи, що обійти, «об’їхати» якоюсь машиною часу дату, яка у 2009 році «світититиметься» в усьому світі, все одно не вдасться, полтавські представники націонал–демократичних і патріотичних сил пропонують виключити з переліку офіційних ювілейних заходів будь–які святкування, концерти, костюмовано–театралізовані шоу тощо і зосередитися винятково на вшануванні пам’яті полеглих. Мерія нібито відхрещується від будь–яких політичних оцінок і наголошує на унікальній можливості використати бренд Полтавської битви для популяризації міста, залучення сюди інвестицій, у тому числі й закордонних, розвитку туристичної інфраструктури та готельного бізнесу. Тож, за її задумами, без помпезних шоу влітку 2009 року все ж не обійтися. Оскільки, мовляв, перебірлива і спрагла до видовищ публіка з тієї ж Росії чи Швеції лише для того, щоб помолитися за упокій своїх співвітчизників на полі Полтавської битви, за тисячі кілометрів від домівок не поїде. От тільки що робити в цей час тим, для кого такою домівкою є прилеглі до цього історичного поля терени всієї України? Невже й самим «відриватися» у танцях на кістках предків і попелі майже трьохсотлітніх надій на волю своєї держави?

Василь НЕЇЖМАК   

www.umoloda.kiev.ua