Вихід з “Нашої України” Давида Жванії та Миколи Катеринчука, які почали розкручувати новий бренд “Народної самооборони” на чолі з харизматичним Юрієм Луценком, сприймався багатьма як завбачлива втеча з корабля, який остаточно сів на рифи. А до цього додалася ще й тривала внутрішня боротьба за лідерство в НСНУ, коли базова партія пропрезидентського блоку опинилася на межі формального розколу...

На цьому тлі сьогоднішні рейтинги “Нашої України”, які майже зрівнялися з бютівськими, виглядають справжнім дивом. Звісно, в основі лежить повернення довіри багатьох “помаранчевих” виборців до Президента Віктора Ющенка, який продемонстрував здатність до жорстких і рішучих дій. Але не можна скидати з рахівниць і здобутків Банкової суто на партійній ниві: спочатку було стабілізовано внутрішню ситуацію в НСНУ (і зведено нанівець вплив групи “любих друзів”, що однозначно дратувала громадськість), потім відбулася домовленість з нещодавніми опонентами з “Народної Самооборони”, і, нарешті, було приборкано лідерів історичних партій “Правиці”...

Все це далося, безумовно, вельми непросто. “Самооборона” мала рейтинг, що гарантував їй самостійне проходження, - а Юрієві Луценку виграшну роль лідера нехай і не надто великої, але абсолютно ні від кого не залежної фракції. Це спонукало “самооборонців” до жорсткого обстоювання власних кадрових претензій.

“Правиця” ще в квітні теж мала шанс забезпечити собі статус “прохідного” блоку – для цього б вистачило навіть частини голосів традиційних націонал-демократичних виборців Заходу й Центру. Але для цього вона мусила працювати не менш активно від “Самооборони”, а головне - не менш злагоджено. А цього якраз і не відбулося. Пріоритетом НРУ, який боровся з УНП за статус “головної партії” “Правиці”, стало не так творення єдиного потужного правого проекту, як прагнення за будь-яку ціну забезпечити своє власне високе парламентське представництво. Відтак “Правиця” з її внутрішніми сварками за квоти в списку сама різко послабила свої позиції в переговорному процесі.

А тому застосована Банковою схема: спершу домовленість із “Самообороною”, а потім – ультиматум на адресу “Правиці” і її подальша капітуляція – була реалізована з цілковитим успіхом. Лідери “Самооборони” задовольнилися чвертю місць у загальному списку (зовсім непогано для двох ще вчора мало кому відомих партій!), а три партії “Правиці” – врешті-решт погодилися на 21% квоти, відсутність своїх лідерів у першій “десятці”, а головне – на майбутню самоліквідацію й злиття в єдиній пропрезидентській партії. Щоправда, цю партію в підписаній 5 липня Декларації було названо “національно-демократичною”...

Отже, “Наша Україна – Народна Самооборона” вийшла на старт не менш централізованою, аніж БЮТ, без жодних слідів колишньої “вольниці”. Але - жорстка вертикаль БЮТ тримається на одній-єдиній особі харизматичного лідера. Натомість у НУНС є принаймні декілька лідерів – формальних і неформальних. Юрій Луценко як перший номер списку. В’ячеслав Кириленко як голова НСНУ і майбутній лідер фракції. Ще вісім лідерів партій блоку – кожен із власними амбіціями. Віктор Балога, чий вплив значно перевищує його порядковий номер у списку. І, нарешті, у надхмарних олімпійських висотах – сам Президент України Віктор Ющенко. А процес ухвалення і виконання рішень у громіздкій системі – триваліший і складніший, що може виявитися суттєвим “мінусом” під час спресованої бліц-кампанії.

Цим проблеми мегаблоку не вичерпуються. Його важливим ресурсом є принаймні дві сотні тисяч реальних активістів партій “Правиці” – звиклих працювати на виборах не лише за плату, а й за переконанням. НУНС дуже втратить, якщо ці люди (чи їх частина), ображені надто безцеремонним поводженням з їхніми лідерами й партійними брендами, відстороняться від кампанії. А переконання декого на Банковій, начебто підпис Костенка визначить і позицію кожного рядового члена УНП, ледве чи відповідає дійсності. Ветерани націонал-демократії звикли, щоб їх переконували, а не ламали “через коліно”...

Питання про ідеологічне обличчя мегаблоку сьогодні так само відкрите. Сьогодні вже зрозуміло – НУНС експлуатуватиме під час кампанії насамперед антикорупційні й соціальні гасла: закликатиме нещадно ліквідувати депутатську недоторканність, підвищити пенсії й виплати породіллям. Напевно, така тактика є правильною щодо “посполитого” виборця. Однак було б помилкою, якби мегаблок знехтував необхідність вироблення окремих месиджів для інтелігенції – найбільш рефлектуючої й схильної до аналізу частини електорату. Самоусунення НУНС від боротьби на цьому полі (чи переоцінка власних позицій тут) різко покращить шанси блоку Литвина, який цілеспрямовано змагатиметься саме за голоси освітян, науковців, медиків. Так само надто вже ретельне оминання спікерами мегаблоку дражливих політичних тем мови, УПА, Росії, НАТО тощо, цілком здатне  збільшити електоральний ужинок маргінальних ультра-радикалів.

А головне – реально НУНС боротиметься за спільний помаранчевий електорат з БЮТ. І будь-яка заява чи то когось із лідерів мегаблоку, чи то самого Президента про можливість співпраці в майбутньому парламенті з Партією Регіонів фатально відіб’ється на електоральних позиціях НУНС...

Не менші небезпеки пов’язані і з проголошеним об’єднанням 10 різновагових і озброєних різною ідеологією сил в “єдину національно-демократичну партію” (і неминучою при цьому боротьбою за лідерство в Києві й на місцях). Але докладніше ці небезпеки буде сенс аналізувати вже після виборів...

Отже, сьогоднішні високі рейтинги не обіцяють мегаблоку ані спокійного життя, ані гарантованого майбутнього. Вони лишень дають шанс – який може бути реалізовано. Або не реалізовано.

Газета по-українськи