Як тільки появляються перші ознаки наближення передвиборчого процесу, висока журавлина пісня з уст демоліберальних партократів несеться аж до вкраїнських небес, аби вчергове прихилити симпатії національно зорієнтованих виборців. В такі періоди вже звично актуалізуються гасла “порятунку України”, “об’єднання всіх українських національно-патріотичних сил”, “крайньої потреби їхньої присутності у Верховній Раді” тощо. Лідери цих партій полум’яно (особливо перед телекамерами!) переконують один одного “любити Україну” та виявляють жертовну готовність “об’єднувати всіх” (але тільки навколо себе, а не когось іншого!).

Коли ж журавлина пісня досягає такої кульмінаційної нотки, що не тільки українські виборці починають вірити у її щирість, але й власники олігархічних партій відчувають дещицю загрози для їхніх рейтингів і для контролю над своїм потенційним електоратом, професійні політичні “пісняри” ловлять зручний момент, розкидають сіті на синицю і чимдуж поспішають на гендель (чи панель!). При цьому в їх пісні появляються нові гасла і нотки – “Ми перетворимо олігархів на українських демократів і націоналістів!”.

Після вдалого торгу висока пісня зненацька завмирає. Політичний пісняр трансформується в політичного раба, відпрацьовує гроші, співає підневільні неукраїнські пісні і замість того, аби свого власника “перетворювати на українського демократа чи націоналіста”, нищить і українську демократію, і націоналізм. Бо ж, як відомо, “Хто платить гроші, той і музику замовляє!”. А власникові і демократія, і націоналізм – все той же заважальний непотріб. І піддакує Чорновіл-молодший Януковичу з Ахметовим, Тарасюк переймає науку у Рабіновича та наставляє Ющенка і його кумів-“любих друзів” як поборювати “будь-які прояви націоналізму”, а Шкіль зазирає до рота Юлиним фельдманам і погоджується з їх позицією щодо невизнання ОУН-УПА та “додаткової перевірки кожного їх учасника” ets.

В жанрі політичної журавлиної пісні западає штиль. Аж до чергового фестивалю, себто – виборів. А потім знову… І так по колу… Нашаровуючи раз за разом все більше відомого італійського продукту на вуха українських виборців. І аж до тої міри, що вуха втрачають свою первісну функціональну здатність.

І аж до тої міри, що в поголів’ї політичних піснярів починає прогресувати небезпечна душевна мутація (пісня ж бо має вартість, коли виконана від душі! А їм негоже вислужуватися без душі, бо лишаться з порожньою кишенею). На першому колі журавель кінцево трансформується в синицю, на другому – синиця у ворону. Її каркання – зловіще попередження “мертвим, живим і ненародженим” українцям! Бо ніколи ця птаха не символізувала радості перемог!... Гряде третє коло, політичне побоїще й пожива для ворон…

З позачерговим пісенним фестивалем Тебе, український виборцю!..