„Лаша Тумбай!” – „Справді, повна лажа!” – могли б після фіналу цьогорічного пісенного конкурсу „Євробачення”, що його приймало фінське місто Гельсінкі, сказати музичні критики. Нинішній конкурс якнайяскравіше проілюстрував кризу сучасної естради, кризу музичних „смаків”, а також колосальну деградацію європейської суспільної моралі.

Після оголошення фінальних результатів поціновувачам дійсно високомистецької музики слід було хапатися за голови. Ні, тут справа навіть не в тому, що трансвестит Андрій Данилко, він же – Вєрка Сердючка, ледь не здобув перемогу, чим ледь не повторив „досягнення” ізраїльського трансвестита Дани Інтернешенал (гомосексуалізм – справді таки інтернаціональне явище), яке датується 1998 роком. Справа в іншому – всі вартісні співаки та співачки опинилася за спинами, не побоюся цього слова, музичного ширпотребу! Крім того, схоже, такого, що не приховує свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію та ще й хизується цим: цьогорічний фестиваль позначився як ніколи великим представництвом секс-меншин як серед співаків, так і серед „фанів”.

Стає ясним, чому в останніх трьох конкурсах перемагали виконавці, що використовували етно-мотиви у своїх виступах (Руслана і Хелена Папарізу у 2004 і 2005 роках відповідно) або рокери (гурт „Лорді” у 2006 –у)! Тенденція, що намітилася останні три роки, мала б, по суті, підтвердити ту тезу, що європейці втомилися від „махрової” попси. І, здавалося б, учасники цьогорічного „Євробачення” мали б змагати за урізноманітнення репертуару. Та де там! Саме „Данцен, лаша (лажа?) тумбай” став неофіційним гімном цьогорічного загальноєвропейського пісенного форуму!

Прикро, але й переможниця фестивалю – сербка Марія Шеріфович – хай і продемонструвала досить непоганий вокал, але була об’єктивна далеко не найкращою. Схоже, перемога їй дісталася через те, що за неї голосували представники секс-меншин, які в свою чергу, схоже, скоро стануть секс-більшістю в Європі. На таку думку наштовхував не тільки імідж співачки, але й велика кількість представниць жіночої статі, що її постійно супроводжувала. Подумайте самі, ну не жінок-тілоохоронців же врешті-решт найняла собі співачка!

А третє місце на конкурсі, одразу за Данилком, посів російський гурт „Сєрєбро”, який якраз і виконував „класичний” низькопробний попс. Схоже, глядачі підтримали гурт тому, що він представляв Росію (яким чином розподіляються симпатії глядачів – окрема розмова), ну, і, можливо, ще за те, що дівчата аж надто старанно намагалися пробудити в представниках чоловічої статі (та чи тільки чоловічої?) основний інстинкт. Через весь цей „музичний” непотреб дійсно обдаровані виконавці з Словенії, Грузії та Боснії і Герцеговини залишилися далеко від „призової трійки”. Натомість в сімку найкращий потрапив ще один кіркоровський протеже, при чому – знов таки з Білорусії (і за що Кіркоров так любить Білорусь?), Дмитро Колдун. Чимось цей „солоденький хлопчик” нагадував минулорічного представника Російської Федерації Діму Білана, який в свою чергу посів тоді друге місце.

Тепер варто розповісти, хто за кого і чому проголосував. Не секрет, що у багатьох випадках при визначенні переможця „Євробачення” відігравали вирішальну роль етнічний, географічний та геополітичний чинники. Простіше кажучи, глядачі, позбавлені можливості голосувати за співвітчизника згідно регламенту конкурсу, голосували за співаків з країн-географічних сусідів, з країн-стратегічних партнерів тощо. А найбільш значним виявився етнічний чинник – це коли представники національних меншин в різних країнах підтримували співака з їх історичної батьківщини.

Не дивно, що кіпріоти голосують за грецьких і турецьких співаків, румунські – за молдавських і навпаки, балканські держави, держави Балтії, скандинавські країни підтримують представників одна одної, за вірмен голосує Росія, Франція, Україна, Кіпр і Туреччина, Андорра – за Іспанію, за Росію – країни СНД і Балтії, за Україну – Грузія, Польща, Молдова, Угорщина та країни того ж таки СНД! От і виходить, що перемагає не той, хто об’єктивно кращий, а той, кого активніше підтримують географічні сусіди та діаспора! Втім, не забуваймо крім всього того також і про фактор солідарності представників секс-меншин.

Вже зараз можемо сміливо зробити висновок, що „Євробачення” як таке – це не музичне мистецтво, а шоу-бізнес чистої води. Російський музичний продюсер Макс Фадєєв у інтерв’ю Першому національному каналу українського телебачення прямо сказав: „Це конкурс для „фріків”! Від того, що я побачив тут, стає просто страшно!”. Важко не погодитися з цими словами, особливо тим, хто дивився нинішнє „Євробачення”. Цей конкурс – не музичне обличчя Європи, а її, Європи, музична... Одним словом, ви самі все розумієте!

І на останок хотілося б поговорити про російську реакцію на результати „Євробачення”. Знаєте, слухаючи оцінки росіян – як експертів, так і пересічних глядачів - ще більш упевнюєшся в думці, що так званий „рускій націоналізм” – це один з проявів шизофренії, яку в свою чергу лікують у спеціальних неврологічних спец лікарнях. Отже, популярний ведучій Андрій Малахів і його гості на російському каналі ОРТ, одразу після оголошення фінальних результатів не стільки обговорювали виступ російської групи „Сєрєбро”, скільки намагалися вияснити, що ж насправді співала Вєрка Сєрдючка в своєму дурнуватому хіті – „лаша тумбай” чи все таки „Раша, гудбай!” Зійшлися на тому, що співала вона таки „Раша гудбай!”. І тут почалося. Спеціально запрошена з України „агресивна соціалістка” Наташа Вітренко взагалі розійшлася настільки, що затаврувала Андрія Данилка ганьбою за те, що він посмів сказати „буржуазне американське „гудбай!” країні, що його „пригріла”! З цим погодилися і гості в студії, і глядачі, що пригрозили Данилкові „прискорити завершення його кар’єри”. Нам від себе залишається додати: якщо прискорять – то нехай. От тільки хай вони ще й прискорять завершення кар’єри Наталі Михайлівни Вітренко як політика.