30 жніўня – дзіўны дзень. Дзіўны й сумны, бо менавіта у гэты дзень супалі дзьве супрацьлеглыя даты, падзеі – Міжнародны дзень гвалтоўна зьнікнуўшых людзей і Дзень народзінаў Аляксандра Лукашэнкі. Усе памятаюць палітыка Віктара Ганчара й бізнэсмэна Анатолія Красоўскага, якія разам зьніклі 16 верасьня 1999г., былога міністра ўнутраных спраў Юрыя Захарэнку, якога ніхто ня бачыў з 7 траўня 1999г., тэлеаператара й журналіста Зьміцера Завадзкага, які зьнік 7 ліпеня 2000г.

Микола Лебідь (Максим Рубан) — помітна політична фігура в середовищі українських націоналістів-державників, соратник Степана Бандери, один із керівників ОУН, невтомний організатор визвольно-революційного руху в Україні, творець Української Повстанської Армії (УПА), творець і куратор Служби Безпеки (СБ) ОУН/УПА. Разом із Степаном Бандерою Микола Лебідь був засуджений на смертну кару на Варшавському процесі 1934 року за організацію замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Перацького. Смертний вирок було замінено на довічне ув'язнення. З крахом Польщі внаслідок вересневої кампанії вермахту 1939 року Лебідь опинився на волі й почав активно співпрацювати з ОУН.

Сімдесят років тому за постановою вищих партійних органів у СРСР розгорнулася чергова кривава «чистка», яка тривала майже два роки. В історичній публіцистиці ця репресивна кампанія нерідко йменується «великим терором»; у народі ж її називають просто — «тридцять сьомий».

Існування української дивізії в німецьких збройних силах ("Waffen SS"), що була найбільшим українським з'єднанням під час другої світової війни, було контроверсійною справою вже від 28 квітня 1943 року, коли у Львові проголошено її творення. (У Червоній Армії під час війни існували т.зв. "Українські фронти", але вони були українські тільки за назвою.) Ця контроверсія продовжується й сьогодні довкола дивізії, й часто не згадується про Військову Управу "Галичина", яка відіграла важливу ролю як у наборі добровольців, так і пізнішою діяльністю під час вишколу й воєнних дій.

«Мiсто Холм в Русi» («Civitas Cheіmensis in Russia») — такий напис над панорамою мiста помiстив Федiр Раковецький, який гравiрував iлюстрацiї до книжки єпископа Максимiлiана Рило про здiйснену у 1765 р. коронацiю чудотворної iкони Пречистої Дiви Марiї в холмському греко-унiатському, тобто руському, соборi. У ХVIII сторiччi напис цей нiкого не тривожив — адже Холмська земля була частиною Руського воєводства i хоч входила до складу Польської Корони, недоречним було заперечувати iсторичну приналежнiсть цiєї територiї до Русi. Був це ще час, коли історично-етнічна Русь і політична Польща співіснували на одній території.

У чаді передвиборчої боротьби, як правило, мало хто звертає увагу на програми партій і блоків. І це правильно, оскільки практично кожна виборча кампанія в Україні фактично демонструє ідеологічне нівелювання програмних засад суб’єктів виборчого процесу. Не виняток і нинішні дострокові вибори.

Визнання чи невизнання видатних українських діячів минулого після Помаранчевої революції набуває значної актуальності. Перш за все завдяки указам Президента. Втім, українське суспільство майже не має інформації про своїх героїв. А якщо і має, то це переважно третьосортна жовта балаканина. Давайте згадаємо, що таке національна пам'ять. Поміж сотень публікацій на тему вшанування чи нешанування Симона Петлюри, що з'явилися останнім часом в українських ЗМІ, в очі впав заголовок однієї дніпропетровської газетки – "Не нужно из Петлюры делать героя".

У часи президентства Алєксандра Кваснєвського Польща називала себе союзником і першим лобістом України. Про це говорила уся Європа. Небезпідставно. З приходом до влади у Польщі нових президента Леха і прем’єра Ярослава Качиньських у 2005 і 2006 роках все змінилося: західних сусідів України лихоманить політичною кризою, а правляча партія правлячих братів-близнюків «Право і Справедливість» ніяк не може сформувати міцну коаліцію. Це відбивається і на стосунках з Євросоюзом, і на «просуванні» України в ЄС.

Не хочу, щоб я, виходячи на прогулянку зі своїми дітьми, бачив чоловіків у парку, які б публічно займалися один з одним сексом... Але вважаємо, що бити гомосексуалістів і лесбіянок неефективно. Інтерв`ю з «гомоборцем». Недавно в УНІАН було опубліковане інтерв`ю  з Президентом громадської організації «Гей-форум України» Святославом Шереметом. Матеріал викликав безліч суперечливих відгуків, а хтось навіть поспішив звинуватити нас у проповідуванні одностатевого кохання. Спростовуючи це твердження, надаємо слово Русланові Кухарчуку, лідерові руху «Любов проти гомосексуалізму».

Протягом 15 – 25 липня на території Люблінського воєводства Республіки Польща молодими українськими волонтерами в рамках міжнародної програми «Пам'ять без кордонів» було наведено лад на трьох цвинтарях, на яких поховані українці. Вперше за п’ять років діяльності програми захід відбувався на етнічних землях України – території Холмщини. Ініціатор проведення акції – молодіжна організація «Національний Альянс». Її лідер, депутат Волинської обласної ради, один з організаторів «Памяті без кордонів - 2007» розповів про специфіку цьогорічного заходу та поділився думками з приводу перспектив розширення цього міжнародного проекту.

Незабаром в українських містах Сімферополі та Одесі може з’явитися пам’ятник російській цариці Катерині ІІ. У Сімферополі для цього уже закладено символічний камінь, а міська рада не пожаліла на майбутній монумент сто тисяч гривень. В Одесі майже аналогічна ситуація. Нещодавно міська рада ухвалила рішення №1401-V про спорудження на Катерининській площі міста пам’ятника «Засновникам Одеси», а фактично - російській імператриці Катерині II, яка на проектних документах зображена у повний зріст та займає більшу частину скульптурної композиції.

Найголовнішим містом у середній течії Бугу було Берестя. У хроніці німецького єпископа Титмара Мерзебургского (пом. в 1018 р.) згадується близько 1013 р. – на той час воно було захоплене польським князем Болеславом Хоробрим. Боротьба, що припадала на кінець Х і початок ХІ століття, за так звані червенські міста й Берестя закінчилася остаточним приєднанням цих територій Ярославом Мудрим. Установлений тоді русько-польский кордон протримався до половини XІ століття, гарантуючи інтеграцію підляшського регіону з Руссю в культурній і релігійній площині.

Кожен з нас у своєму житті хоча б один раз задавав собі запитання: що трапилось з нашим суспільством, звідкіля взялось це насильство, жорстокість та грубість? Чому закам’яніли серця нашої молоді, майбутнього суспільства? Чому розпадаються молоді сім’ї? Чому в дитячих будинках стільки самотніх дітей? Чому батьки вбивають своїх ще ненароджених дітей? Чому?

У Харкові пройшов етнофестиваль «Печенізьке поле». Є на мапі України місця, без яких неможливо уявити собі національний дух нашого народу. Херсонес, звідки дійшла до нас блага звістка християнства, Запорізька Січ, із її козацькою вольницею, печерські пагорби, де зароджувалася самобутня етнокультура. Серед таких місць і прославлена літописцем «Слова про похід Ігоря» непохитна Печенізька земля на Слобожанщині. Сьогодні вона повертає собі славу центру відродження національних традицій. Тут, на перетині шляхів стародавніх цивілізацій, минулими вихідними відбувся наймасовіший етнофестиваль Східної України «Печенізьке поле».

Наприкінці 2006-го послаблена неоднозначним іміджем окремих чільних постатей, шлейфом помилок і браком чітких привабливих месиджів “Наша Україна” фатально відставала за рейтингом і від Партії Регіонів, і від БЮТ. Політологи навіть почали  серйозно обговорювати можливість і небезпеки формування в Україні двопартійної системи.

У наступному році українці в Україні та за її межами відзначатимуть 70-ту річницю з дня трагічної смерті полковника Євгена Коновальця, одного з найвідоміших лідерів національно-визвольного руху початку та середини ХХ сторіччя. Нагадаємо, що 23 травня 1938 року у Роттердамі більшовицьким агентом Павлом Судоплатовим було ліквідовано Євгена Коновальця, полковника Армії УНР, коменданта Української військової організації, основоположника Організації українських націоналістів та першого її голову.

Об’єднання людей на ґрунті християнської віри без „сприятливого” тиску обставин йде важко, а об’єднання християнських церков – ще важче. Просто співпраця, згідно з літургійною молитвою про єдність, виглядає реальнішою перспективою. Але і в першому, і в другому випадку потрібна справжність і глибина віри з обидвох сторін.

«Країна мрiй»: етно під парасольками, танці з зірками і влада з народом на три дні стали «Країною реальності». І кінь, і медовуха, і дівка чорнобрива. От і закінчилася «Країна мрій», де кожен бачив здійснення потаємних мрій аж три дні. Хто не мав особистих незвершених планів, то поринав думкою на благо суспільства: щоб розпалити без сірників купальський вогонь, коли вітер голову зриває і дощ накрапає, щоб люди не порозбігалися, коли промокнуть їхні сорочки, щоб ходили всі щасливі й усміхнені.

Віктор Ющенко святкує перемогу. Йому та його новим фаворитам, зокрема колишньому соціалісту Юрію Луценку та колишньому об’єднаному соціал-демократу Віктору Балозі таки вдалося створити єдиний пропрезидентський блок, який дістав назву «Наша Україна – Народна Самооборона». Тріумфатори не приховують радості та запевняють журналістів, що новий блок неодмінно доб’ється успіху.

Олегу, поділіться, будь ласка, своїми враженнями від чергового фестивалю «Країна мрій»...

Знаєте, я помітив таку статистику: набагато більша кількість людей порівняно з минулим роком мені особисто сказали: “Дякую, нам дуже сподобалося». На жаль, набагато менше було людей в етнічному одязі. Я маю щодо цього свою версію – ми мали гарну рекламу, і завдяки їй на наш фестиваль зазирнула публіка, яка не дуже в курсі справи, ці люди не знають, який стрій потрібно одягати. Таких відвідувачів можна назвати неофітами «Країни мрій», “абітурою”.

Комплекс пам’яток aрхітектурного ансамблю Києво- Печерської лаври за рішенням 14 ї сесії Міжнародногокомітету ЮНЕСКО в грудні 1990 року внесено до списку всесвітньої культурної спадщини. Днями в Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури відбувся круглий стіл, де обговорювалися проблеми Києво-Печерської лаври — краси і гордості українського народу.

Бездушний офіціоз у вшануванні пам'яті жертв воєн має поступитися християнському поклонінню і нашій молитві.  Вшанування пам'яті полеглих у війні належить до культури народу. В післявоєнні роки військкомати і органи компартійної влади встановлювали по містах і селах обов'язкові стандартні пам'ят ники «невідомому солдатові». Це був ідеологічний стандарт, але там, де за справу брались люди чесні і відповідальні, на пам'ятнику було викарбувано імена полеглих на війні. Якщо говорити про сільські пам'ятники, то там скласти список прізвищ було легко.

„Я не знаю, як структура гіпотетичного парламенту, запропонована президентом, буде заміщатися загальною федеративною ситуацією в Україні. Вже зрозуміло, що фрагменти нашої держави різні.Ситуація розгортається у дві сторони: або справді відбудеться витворення майбутньої переконливо Федеративної України, або, зрештою, ті чи інші сепаратистські сеанси зможуть призвести до катастрофи. Йдеться про те, що у 2004 році ми вже мали сеанс своєрідної квазіфедеративності. І це абсолютно еквівалентне тому, що відбулося у сусідній Молдові, яка розпалася на початку 90-х років минулого століття.

Через два роки, а точніше у липні 2009 р. українці, шведи та росіяни відзначатимуть трьохсотріччя Полтавської битви, історичної події, яка мала значний вплив на долю трьох таких різних народів. Росіяни уже розпочали підготовку до відзначення цієї дати. Зокрема російський Президент Володимир Путін закликав свого українського колегу “спільно відсвяткувати” 300-річчя Полтавської битви.