Менше ніж через рік Україна відзначатиме 300-річчя Батуринської трагедії, коли російський військовий корпус під керівництвом князя Меншикова підступно увірвався до гетьманської столиці Батурина та жорстоко розправився із його захисниками. І хоча до згаданого ювілею, як зазначалося, трохи менше року Батурин уже опинився в центрі уваги не лише істориків, але й політиків, державних діячів, громадськості. Існує декілька причин, які актуалізують тему Батурина як історичного феномену, що має пряме відношення до сьогодення.

В одному із найпопулярніших видань Німеччини — тижневику «Час» — на трьох сторінках була надрукована стаття Йоганеса Фосвінкеля «Чужі сусіди». У ній вміщено розповідь про лучанку Ірину Олександрівну Левчанівську, її невеличка фотографія та дві карти. На одній позначені найбільші українські міста, серед яких Луцьк, на другій — Україна серед інших європейських держав. Погодьтеся, що така публікація заслуговує на увагу, бо не кожного дня з'являються матеріали про волинян у солідних закордонних виданнях. На Заході зацікавлення Україною відбулося після Помаранчевої революції. Йоганес Фосвінкель — власний кореспондент газети «Die zeit» («Час») у Москві — почув про Ірину Олександрівну Левчанівську від своїх українських друзів і відразу їй зателефонував, домовившись про зустріч.

17 листопада відбувся з'їзд Соціалістичної партії України, який можна вважати справді епохальною подією в історії українського лівого руху, адже він поставив жирну крапку на деградації соціалістів від колись уособлення борців з антинародним кучмістським режимом до тих, завдяки кому став можливий прихід до влади «ненависного» біло-синього капіталу. Прихильникам лівої ідеї варто визнати, що на сучасному етапі саме питання потреби України у цій ідеї не є однозначним.

Я рішучий неприхильник того, що останнім часом історики різних орієнтацій та засоби масової комунікації применшують значення Жовтневої революції, перетворюють її на предмет легковажних фейлетонів. Насправді треба зрозуміти, що це за явище. І відповідним чином зрозуміти, як ми маємо ставитися до цього явища, зокрема в Україні. У зв'язку з цим треба зрозуміти одну таку річ. Звичайно, так звану Жовтневу революцію можна переназвати так званим «жовтневим переворотом», і твердити, що її влаштувала жменька змовників-більшовиків незрозумілої національності. Але від того не поменшає неймовірно страшного резонансу від цієї події, починаючи десь з початку 1918 року і аж до середини 1920-х років.

Bосьмий черговий круглий стіл під назвою „Україна на шляху до державотворення”, в якому взяли участь чільні політики й урядовці з України, США та Європи, присвячувався темі взаємин України із ЄС. Організатором заходу виступив „Центр дослідження відносин США-Україна” під керівництвом В.Зарицького. Одним із ключових доповідачів на цьому зібранні був д-р Збіґнєв Бжезинський, колишній радник президента Дж. Картера і великий приятель незалежної України. Пропонуємо вашій увазі його виступ.

Усі ми пам’ятаємо 2004 рік, коли, немовби у романі Рея Бредбері, під Кабміном України палали невидані рукописи. Це був протест проти Бюджету, який ввів ПДВ на українські книжки. Здавалося, тоді ми відбилися. Але настав 2007-й – Рік української книги, і, немовби за іронією долі, ми отримали новий удар. Тепер у вигляді масового виселення книгарень на виконання знов-таки Бюджету, а конкретно – 118-ї його статті. У діях влади простежується залізна логіка.

«Сестри Тельнюк» презентували альбом «Жовта кульбаба» 1 листопада у клубі «Хмільна бочка». До того на підтримку альбому гурт провів тури Західною та Східною Україною. Галина Тельнюк якось зізналася, що «хочеться клубу». Реалізацією цього бажання і стали концерти у Львові (28 жовтня у клубі «Пікассо») та у Києві.

Останні події в Грузії викликали значний суспільний резонанс в Україні. В центрі уваги громадськості опинилися дії президента Грузії Михайла Саакашвілі, який наважився застосувати проти опозиції так звані силові методи, тобто відав наказ грузинській поліції використати водомети і сльозогінний газ для розгону демонстрантів, які зібралися біля грузинського парламенту, а також увів в країні надзвичайний стан з усіма наслідками, які з цього випливають.

Справжній драйв влаштували українські ді-джеї 6 листопада у київському нічному клубі „Бінго”. Це дійство відбувалося в рамках проекту „Ремікс 482”, що стартував нещодавно за сприяння громадянського руху „Не будь байдужим!”. Українські виконавці розпочали промо-тур містами України, метою якого є підтримка україномовної клубної музики. Це зокрема і виступи в нічних клубах популярних українських ді-джеїв, безкоштовне розповсюдження дисків реміксів пісень українських співаків. Число в назві проекту „Ремікс 482” – це перші три цифри у міжнародному штрих-коді українських товарів. Координатори руху „Не будь байдужим!” не дарма підібрали саме таку назву для свого проекту – український музичний товар готовий підкорювати Світ!

Слова, винесені в заголовок, взяті з авторської післямови до збірки „Невольницькі плачі” Зеновія Красівського. Постать і творчість цієї непересічної особистості, багаторічного політв’язня, крайового провідника ОУН, вдумливого публіциста і талановитого поета ще мало відома українцям. Мало людей знайомі з його творчим доробком, актуальність якого й сьогодні незаперечна. І тому кожен крок на шляху донесення інформації про Красівського маємо вітати і підтримувати. Я тримаю в руках щойно видану книгу. Історичний клуб „Холодний Яр” опублікував поетичну збірку Красівського „Невольницькі плачі”. Після брюссельського (1984), київського, львівського і коломийського (1996), це вже п’яте видання. Профінансоване воно інженером Андрієм Жоваником та тереновим проводом ОУН, за що їм належиться щира вдячність.

Головний спеціаліст прес-служби Львівської міської ради, колишній редактор газети "САМОПОМІЧ" - Наталка МІХНОВА розповідає про тонкощі PR для громадських організацій.

"Осквернення якимись молодиками прапора і герба України стало приводом для спалаху показного патріотизму української влади і політиків", пише журналіст Андрій Капустін. Спочатку старий анекдот. У тюремній камері коротали час запеклий рецидивіст і прокажений. В останнього час від часу відвалювалася якась частина тіла, яку той викидав через ґрати. Рецидивіст, яки довго спостерігав за цим процесом, нарешті, сказав: "Скільки сиджу, але щоб хтось з в"язниці вроздріб звалював, бачу вперше".

У цьому році українці в Україні та за її межами відзначатимуть чергову, 75 річницю Голодомору 1932-33 років. Очевидно, чимало людей сподіваються, що приурочені до цієї дати заходи матимуть не лише офіційний статус, а здобудуть широкий суспільний і міжнародний резонанс, що, врешті-решт, спричиниться до відновлення історичної та національної справедливості стовно України як жертви тоталітарного радянського режиму.

Парламентські вибори-2007 підтвердили тенденцію, яка полягає в тому, що так звані "ідеологічні" партії особливою популярністю серед вітчизняного електорату не користуються. У новому парламенті знову будуть представлені переважно ті сили, яких, строго кажучи, не можна вважати ідеологічними, окрім хіба що КПУ, яка, правда, лише прикривається ширмою "марксизму-ленінізму", а, потрапивши в Раду, діє всупереч своїй ідеологічній платформі.

Часта гаворыцца пра дамінацыю левых у заходнеэўрапейскай журналісцкай супольнасьці. Найбольш яскрава, напэўна, гэта праяўляецца ў тым, як эўрапейская журналістыка піша пра палітычных сваіх апанэнтаў і антаганістаў - правых. У паліткарэктнай Эўропе на правыя партыі прынята вешаць страшныя экстрэмісцкія лэйблы: “праварадыкальныя”, “ультраправы”, “нацыяналістычны”. У Вікіпэдыі вывешаны падрабязны “расстрэльны” сьпіс гэтых злых ультраправых экстрэмістаў, што выглядае як нейкі сьпіс “заклеймённых позором” у газэце “Правда” часоў застою.

У британському виданні «Таблет» (thetablet.co.uk) було опубліковано інтерв’ю з митрополитом Іоаном Зізіуласом, відомим православним богословом, ієрархом Константинопольського Патріархату. Владика Іоан — «живий класик» сучасного богослов’я, широкознаний у християнському світі, справжній науковець, який звик до точних та виважених формулювань і жорсткої дисципліни думки.

Перших смертний гріх – гріх вбивства – так міцно ввійшов у наше життя, став таким масовим, що вже навіть всерйоз гріхом у масовій свідомості не вважається. «Найвірнішим доказом того, що народ дійшов до крайньої точки свого падіння, будуть ті часи, коли аборт стане вважатися справою звичною і абсолютно прийнятною».(Рафаель Беллестріні, італійський юрист ХІХ ст.) Перший смертний гріх – гріх вбивства – так міцно ввійшов у наше життя, став таким масовим, що вже навіть всерйоз гріхом у масовій свідомості не вважається.

18 жовтня 2007 року Міністерство культури і туризму України, «йдучи назустріч проханням громадськості», відкликало свого листа до Київської міської ради щодо передачі храму Спаса на Берестові у користування УПЦ Московського патріархату. Прохань справді було багато — і публікації в пресі, і відкриті листи до Президента з підписами найшановніших науковців і громадських діячів.

В ніч з 15-го на 16-те жовтня 2007 року група активістів "Євразійського союзу молоді" (ЄСМ) здійснила акт вандалізму на горі Говерла, знищивши (чи імітуючи знищення - за даними СБУ) державної символіки України. Звістка про цей злочин миттєво розлетілася інформаційним простором, а через деякий час в Інтернеті з'явилося "звернення голови ЄСМ Павла Заріфулліна до українського народу", в якому цей персонаж поклав на свою організацію відповідальність за дії на Говерлі та сказав ще дуже багато цікавого, наприклад заявив, що не визнає законів України бо не вважає її суверенною державою, а в перспективі бачить Україну розділеною на Східну і Західну внаслідок громадянської війни.

Російські бритоголові діти погралися у війнушку на українській Говерлі й перейменували її на Пік Сталіна. Полякали. Відкрили на теренах колишнього СРСР ще один пік комунізму. Пік Шовінізму. Погралися діти. Українська служба безпеки вже ніби встановила осіб, що таке вчинили. А міліція порушила кримінальну справу. Звісно, адже українські закони передбачають кримінальну відповідальність за паплюження, знищення державних знаків.

Про нашу, діаспору що емігрувала у широкий світ, починаючи з початку дев’ятнадцятого століття в народі говорять: „Нашого буковинського цвіту, розцвіло по всьому світу”. Ми з вами знаємо цілу плеяду відомих прізвищ, тих хто в далеких світах, прославив наш буковинський край.

Тема Української Повстанської Армії ніколи не була проблемою, яка б розглядалася в суто історичному аспекті. Суперечки навколо ОУН і УПА виникають не тільки в середовищі професійних істориків, а й переносяться на всіх більш-менш політично активних індивідів. У залежності від відповіді на питання про трактування сутності та історичної ролі українського націоналістичного руху 20-50-х років минулого століття ми матимемо різну ідеологічну картину сьогодення. Саме тому боротьба навколо УПА сьогодні є такою запеклою. Традиційним є уявлення, за яким на питання ОУН і УПА існують лише дві точки зору.

16 вересня 2007 року передчасно відійшов у Вічність голова братства ветеранів ОУН — УПА Волинського краю ім. генерал-хорунжого Клима Савура п. Микола Федорович Стасюк. Він помер у неділю. Вийшов до автобуса, щоб разом з ветеранами братства їхати на Вовчак. На зупинці почув себе зле. Швидка допомога, лікарня, інфаркт, смерть... Вже в п’ятницю він був дуже стомленим, бо рішуче брався за всі справи, які потрібно було вирішити до 65-ої річниці утворення УПА. Ось і поїздка на Вовчак, як і на Загорів, була присвячена цій даті. Братство та вся Волинь гідно планували зустріти цю знаменну подію. Микола Стасюк зробив для цього дуже багато. До останнього був при гострому розумі і добрій пам’яті. Охоче спілкувався з журналістами та з молоддю, був частим гостем на телебаченні.

Новий мер зумів за рік більш, ніж подвоїти доходну частину бюджету Києва, - це не втомлюються повторювати різного калібру заступники, служники і попихачі Леоніда Черновецького. Отже, слід розуміти, гроші у мерії є. Але насправді їх немає, їх не вистачає, констатував 10 жовтня голова Комісії Київради з питань культури та інформаційної політики Олександр Прогнімак. Немає на перейменування столичних вулиць і площ та витрати, пов'язані із цим - на заміну табличок, адрес у паспортах громадян, юридичних документів фірм тощо.